... Вони просто сиділи поруч... Просто неба на холодних сходах...
у повітрі чувся дим його цигарок. Він курив, переймався, аби їй то не нашкодило..
Він не знав, що зрідка навіть вона палить. Вона не казала того ніколи.
Боялася розачарувати, не хотіла шокувати. Не хотіла зайвих питань...
Сиділи одне напроти одного та дивилися кудись. І не на себе. І не в далечінь..
Просто дивилися і не переймалися об"єктами, які намацували в сутінках їхні очі..
Не існувало поняття "ніякового мовчання", коли вони були разом. Мовчати завжди
було про що. Можливо, навіть думки в той час в них були схожі.. Таке траплялося не раз
Не закохані...Не товариші...Не друзі
Не просто знайомі... Невідомо ким вони насправді були одне для одного... Можливо,
колись це з"ясується і ці двоє зможуть з упевненістю класифікувати свої дивні стосунки...
Отак вони сиділи, вдихали аромат нікотину, дивилися в нікуди та мовчали...
Останнє нараз перервала Вона, вказуючи пальцями на небо, і по-дитячому радіючи..
-Зірка! Вона падає! Ми маємо загадувати бажання! Воно обов"язково здійсниться!
-Я не бачу її...Де? - запитав Він, коли дівча вже встигло про себе пробубніти
найзавітніше, найбільш хвилююче, найбільш інтимне, особисте, бажане.
-Як ти можеш її не бачити? Он-де! - з дитячим захопленням вигукувала Вона,
проштрикуючи повітря пальчиками, що вказували напрямок, в якому була зірка.
-Вибач, я не бачу. Ти ж пам"ятаєш, який у мене зір.
-Ні! Це наша зірка! вона падає і ми маємо загадувати бажання. Ти просто вір мені.
Вона там! Нуж бо! ти маєш задумати щось!
-Ні, я не бачу зірки. Вона твоя. Це твій шанс. Певне, я не вартий цього. Можливо,
моє бажання не варте здійснення, - помірно відказував Він, поглядаючи на небо, і
сподіваючись все ж розгледіти там падаюче світило...
Вона була засмучена і поглядала то на Нього, то на небо...Аж раптом..Зірка зникла!
Дівчина більше не могла розгледіти сяйво, що рухається з неба до людей.
-Зникла, - сказала вона, чим розпочала черговий етап мовчання та думок. Вона повторювала
своє бажання про себе. Боялася, що він його почує, боялася, що найперше забажала саме цього,
і невпевнено роздумувала над тим що сталося. Коли ненароком поглянула знов на небо -
Це диво, але зірка знову з"явилася. Вона падала, стала менш яскравою, але вона була.
"Ні, обидва бажання мають здійснитися" - подумала Вона, і дещо замисливши,
заговорила до Нього:
-Будь ласка, загадай те, чого хочеш. Я тобі гарантую, це здійсниться. Має здійснитися.
Я тебе прошу. Заради мене. Адже це не так вже й важко. Ти нічогісіньки не втратиш..
-Звичайно, заради тебе я можу задумати щось, але зрозумій, це зірка твоїх бажань..
Я не маю до неї жодного відношення. Але я загадаю, якщо ти так наполягєш. Я це зроблю.
Всередині дівчати, ці слова викликали щастя, яке назовні вилилося разом з посмішкою. Вона
була задумлива та задоволена. Вірила в дива, вірила в здійснення бажань, в падаючі зірки.
-Чому ти так впевнена в здісненні мого бажання? - почав нарешті питатися Він, -Ти маєш
спеціальну таємницю? - не спиняв питати хлопчина, вже дещо жартуючи.
-Так, я впевнена, що те чого ти захотів обов"язково здійсниться. Адже ти сам сказав -
це зірка моїх бажань. Вона має виконати те, чого забажала я. А я замовляла бажання двічі
і другого разу я захотіла, аби здійснилася твоя мрія. Зірка не зможе зрадити. Бо я щиро хочу,
аби сталося те, чого бажаєш ти. Мені достатньо щастя. Я хочу ділитися ним з тобою. А
якщо здійсняться твої мрії, ти обов"язково будеш задоволеним. А разом з тобою, звичайно,
і я теж.
Він був вражений. Чути ці слова,бачити підтвердження правди в Її очах - це було несподівано і дивно.
Адже незадовго до цього Вона з абсолютною серйозністю казала про те, як їй насправді не вистачає
потрібних людей, як вона не може знайти тих, хто би її розумів і з ким би Вона завжди хотіла
бути поруч. Аж тут Вона віддала своє бажання. А це не просто балачки, бо ж Він знав, як його супутниця
вірить у те, що каже. У дива та знаки... У зірки... Альтруїстичний вчинок..
Вчинок виключно в Його користь. Це було просто несподівано та приємно для нього,а вона ж тим чсом на душі
відчувала легкість, неземну радість та щастя, що останнім часом все частіше охоплювало її тіло.
Була впевнена саме в цій зірці, впевнена в тому, що її перше бажання б зійснилося. завдяки цій
на перший погляд міфічній можливості. Але щиро раділа через те, що колись його мрія перестане бути
мрією та перескочить до категорії "Здійснилось". Вона передбачала, що він буде щасливий. Це
сприяло неземній, надлюдській концентрації чесного щастя в її тілі. З того моменту вони обоє
сиділи щасливі та усміхені, аж раптом він спитав:
-А яке бажання було першим? все одно ти його скасувала. Тепер можеш і розповісти.
Вона щиро злякалася. Подумала, що він дізнається. Не зрозуміє, не повірить. Взагалі, відреагує
зовсім не так як треба. Точніше, не так як би їй хотілося.
-Ні, не можу. Не скажу, - сказала з дріжжю та невпевненістю в голосі дівчина так, що більше питати
Він і не смів, аби не хвилювати і не лякати Її.
Отак вони і сиділи... І не друзі, і не товариші, і не закохані. Сиділи і посміхались, бо тепер в них
переплелися не лише душі й думки, а ще й бажання. Ще один ланцюжок, що зв"язував їх невидимо, але
дуже-дуже міцно. Щасливі та близькі...
На її обличчі була дивна посмішка, що таїла у собі перше та найчесніше, бо ж спонтанне бажання.
На його ж - очі, що випромінювали цікавість і розуміли, що ніколи не дізнаються про її першу мрію...
Про мрію, яка прошмигнула в голівці, ніби блискавка, лишивши по собі відголоски думок.
І лише падаюча долі зірка не боячись нікого відлунювала перше бажання дівчинки... "Хочу, аби він
у мене закохався. Хочу..Хочу"