ἐκεῖ ἔσται ὁ κλαυθμὸς καὶ ὁ βρυγμὸς τῶν ὀδόντων
Ματθ. 8,12

І

1 Жив по Ною чоловік праведний на імення Ісав. І мав він достаток в усьому, і мав дружину і дітей, і худобу, і багаті доми.
2 А коли торкнулася сивини волосся його замислився він над своїм життям у молодості його, і багато думав над ти, що було правильним, а що ні, чи не погрішив він колись перед Богом чи перед людьми, чи перед живою тваррю.
3 І молився він звечора до сходу про прощення гріхів своїх забутих і незрозумілих, бо вирішити чи правильно він чинив тоді давно він не знав. І просив звістки від Всевишнього, аби указав Він на гріхи його і як спокутувати свою провину та як повчати нащадків своїх.
4 У ніч перед великим святом сказав Ісав дружині своїй: «Не спи зі мною сьогодні поруч, бо дивне може статися, і маю я побути наодинці з собою».
5 Дружина відповіла йому: «Корюся волі твоїй! Та знай, що важко мені лишати тебе самого у тому, що має статися, друже серця мого та батьку дітей моїх», і відійшла від нього.
6 Ісав ліг на ложе своє та заснув міцним сном, як буває при смерті. Та явився йому Вісник від Бога на ймення Ясний і сказав: «Ісаве! Встань я поведу тебе туди, звідки ще ніхто не вертався, і побачиш ти там тих, кого знав колись, і що мертві нині в землі лежать, і чекають на тебе, аби поговорити з тобою та ти увільнив їхні муки
7 і просили Бога про це вже безліч ночей. І коли взмолився ти про прощення гріхів твоїх і про розуміння і про повчання нащадкам, сказав Господь, що це добре, і послав мене до тебе у цю ніч, коли, аби я допоміг тобі та роз’яснив тебе та виконав прохання мертвих.
8 А страждають вони не вогнем, а сумлінням, що перейшло у вогонь, і долю їхню вирішувати тобі, як я стоятиму поруч і слухатиму вас».
9 Відповів Ісав: «Зроблю, як скажеш мені, і ні на мить не відступлюся, і піду за тобою у землю, звідки ще ніхто не вертався, і вислухаю тих, що померли, і вирішу їхню долю, як на те воля Божа. Та тільки чи гідний я, порох під Його ногами рішати долю людську? І хто ті мертві, що кличуть із безодні?»
10 І сказав Ясний: «Цього разу тобі вирішувати долю їхню, бо вони – се твоє життя. Й дізнаєшся ти від них те, про що благав у Бога, а останнє слово за тобою буде. А мертві ті чекають на тебе десь углибині твоїй, бо саме там знайшли собі місце їхні муки, що про них ти забув, але мріяв».
11 Підвівся Ісав і сказав: «Я готовий, Віснику, веди мене туди, звідки немає вороття, щоби побачив я, щоби зрозумів я, щоби була на все воля Божа».
12 Відкрив Ясний уста свої та мовив: «Дай торкнуся чола твого» і торкнувся.
13 Тої ж миті Ісав ніби почав провалюватися під землю і стало йому нудно, і в очах все попливло, і відчув він жар на щоках своїх і не знав, що це. Раптом став він на землю тверду
14 і була та земля, немовби випалена та тріщава і важко було на ній, бо палила вона ноги, і вдушливе усюди було повітря. А поруч був Ясний, що промовив: «Ось ми прийшли до дому минулого твого, де життя твоє давне не знаходило собі спокою донині, коли мав ти вже і дружину добру і дітей шанобливих,
15 і тут потрібно тобі зустрітися із тими, про кого волів не згадувати ти навіть у молитві, і кого забув ти, питаючи про гріхи свої.
16 Тут тобі судити і живих і мертвих водночас, бо так велів Господь, і бо лише тут вони живі досі та лише ти їх судити маєш за гріхи та благі діяння їхні,
17 а я стояти поруч маю, і як посудиш сказати тобі слово маю по ділах твоїх, по суду твоєму праведному чи хибному».
18 Відповів Ісав: «Я готовий побачити та слухати. Але скажи мені: що це за місце, де живуть усі вони, кого я не пам’ятаю, і чому так жахливо тут?»
19 Вісник мовив: «Це – глибини твої, а вони жорстокі перед тобою та іншими, хоч ти і забув і волів не згадувати. А ті, що тут, вони є душами твоїх спогадів, бо померли вони і не тут, і судить їх Господь, а тут судити їх маєш ти, і до вироку твого й Господь дослухається, бо це є частка їхня, їхні діяння у твоїх очах, і кара їхня в очах твоїх, і доля їхня в очах твоїх, Іасаве».
20 І сказав Ісав: «Нумо! Я хочу знати, що є праведне, що скажуть вони мені, і знати, що із ними, і що я».
21 І повів його Вісник до брами, де ніби бруд і іржа всюди були на ній, і сморід жахливий, і дивувався Ісав як це може бути таке жахливе місце у ньому та породжене ним, і що люди можуть у цій гнилій безодні здобувати частку свого талану,
22 і сказав Ясний: «Відчинися!» – і стало воно так: брудна брама у нечистотах відкрилася перед ними і понесло звідти гиддю.
23 І закрив Ісав свого носа і не міг дихати, як під час піщаної бурі чи сильного вітру на морі, і хотів відвернутися, щоби зробити подих,
24 а Ясний утримав його рукою, сказавиши: «Зри! Зри та відчуй десяту частку того, на що ти прирік у душі своїй тих, кого тут немає, бо тут утілилися твої думки і сумління тих, хто винуватий перед тобою в очах твоїх.
25 І ледь не упав Ісав неживий під ноги Вісника, та з останніх сил тримався того боку, звідки йшов сморід, і стало йому вже шкода того, що мав побачити він у цім жахливім краю.
26 І сказав він: «Хто гідний кари такої, хто? Я вже готовий увільнити всіх і без розгляду, і без слухання, і без поради їхньої, бо бачу ціну милосердю та мукам!»
27 Але відповів йому Ясний: «Іди. І знову пізнай усі жалі минулого, і може зміниться твоє рішення. І не знаєш ти ще певної правди, не зробив ти іще повних висновків, а лиш схопився за звичайне людське».
28 І підвівся Ісав, і ввійшли вони до того жахливого місця, де знайшли собі частку всі, що знали праведника до того, як став він праведним перед Богом.

ІІ

1 А коли увійшли, побачив Ісав на власні очі муки невимовні, що породили його серце для безлічі тіней. Одні із них кипіли в озерах сірки та нечистот, інші – були підвішені за язики вогняними мотузками над кілками і те й діло падали та піднімалися мотузками знову;
2 і були серед них ті, що їх били чорні істоти киями по всіх місцях і волали вони від болю; і були ті, яких травив кислий чад; і ті, кого гнали ніби вогняні кулі із одного краю в інший;
3 і всі вони кричали: «Чи не минула ще вічність? Чи не спокутана провина і чи не настав день суду нового?»
4 Тоді Ісав промовив до Ясного: «Хто усі ці люди та за що вони несуть такі тяжкі кари, адже не знаю я їх і не згадую?» Тоді Ясний відтворив уста свої та відповів: «Це всі ті, кого ти забув, але хто вчинив супроти тебе образу, що ти прокляв їх у серці своєму та сказав: «Та хоч би і вічність мучився ти – не очистишся», тож вони і залишились тут до сього часу».
5 І сказав Ісав, дивуючись: «Невже я прирік на такі безмірні муки за те, що забув, тих, кого не згадав навіть до сьогоднішнього дня?» Ясний відповів: «Так». Тоді промовив Ісав: «Жахливо стало, коли слово моє та думка моя втілилися у цій безодні для нещасних. – Хіба сам я не маю перед іншими легкої провини та чи зніс би такі муки?»
6 Ясний відповів: «Десь і ти для когось таке місце займаєш і не знаєш цього. Лише по смерті Господь відкриє тобі, кого ти образив і хто у серці своєму прокляв тебе, і відчуєш ти біль тоді за всі образи, що вони несправедливі були перед Богом».
7 Ісав сказав після цього: «Як мені звільнити усіх тих, кого я не пам’ятаю, і чиї злочини супроти мене давно забув, бо нетяжкі вони були, що і нині жодного з цих бідних згадати не можу?»
8 Відповідь була: «Спершу почуй, що скажуть вони, а потім промов, аби вони звільнилися»,
9 і тоді почув Ісав тисячі голосів, що не зливалися між собою, хто у чому винен перед ним, і не здалося йому тепер, що кара співмірна гріху, і що не такі вони вже для нього болючі, промовили голоси, як один: «Подумай, що буде, як справдиться злоба твоя!»
10 І сказав Ісав після цього «Звільніться!» – і вони почали танути, ніби туман і підноситися догори. Тоді відчув Ісав полегшення у серці своїм, не тільки від того, що звільним мучеників, а що і звільнився від давно забутого болю, що досі нікуди не зникав із його глибин.
11 І промовив тоді Ясний:
«Як звільнив ти оцих безталанних,
Так і сам позбувся болю що був у тобі
12 І пізнав ти нині, що не всі гріхи караються вічністю,
Хоч і можуть вони здаватися болісними,
Коли молодий ти і дурний, і самолюбивий.
13 Радуйся же, людино, що полегшив ти долю не тільки собі,
А й ворогам своїм, що давно забуті й незначні».
14 І зрадів Ісав у серці своєму, що це так, і легшим став крок його у цій безодні, і не так пекли стопи його, коли ступав він на землю цю погибельну, і легше стало йому дихати,
15 і він зрозумів, що страшна дурість людська, як дати їй владу вершити чужі долі та свою власну у гніві, що вона гнітить і інших несправедливо довго та сильно, і самому дурню не дає спокою;
16 і пізнав Ісав, що багатьох він прирік у серці своєму на тривалі катування, яких не заслуговували вони, і проросло у ньому насіння людяности до ворогів своїх, і був він готовий іти далі, та вже знав, що є образи, за які не варто карати вічним вогнем ні себе, ні інших.
17 Але промовив до нього Ясний: «Це лише початок, це лише перший крок на світанку. Чи зможеш ти пройти далі та вислухати страшніших ворогів? Чи даси ти їм свободу, чи є такі гріхи, яких ти не зміг би пробачити?»
18 Та Ісаву здавалося, що після всього побаченого не знайде він більше на світі чогось, що було би взагалі варте покарання такого жорстокого і взагалі будь-якого.
19 Тоді ясний поклав руку йому на плече, розуміючи його майбутні думки краще за нього самого, та укріпив ноги його на шляху, та повів його далі, у печеру, що була недалеко, і з якої доносилися до вух їхніх зойки болісні від тіла чи від душі,
20 і дивувався Ісав у серці своєму: що то за місце було, де хтось знайшов собі самотню муку, адже голос був один, і почув він, що то дівочий голос, і схопило його за серце, бо почав згадувати він той голос, що і колись давно наводив на нього страх,
21 і змішалися думи його, і не знав він більше чи зможе відстояти свої переконання, що були в нього щойно.

ІІІ

1 І як увійшли вони до печери, то побачили молоду дівчину у червоному вбрання, і що зі спини у неї, де серце, пробиваються великі павучі лапи та залазять назад.
2 Ісав упізнав її: це була його кохана, яка не погодилася на шлюб із ним і висміяла його перед народом,
3 і сказала: «Не буде того часу, коли ми поєднаємося!»,
4 і звинувачувала його у тому, чого він не робив, аби поганьбити його перед народом, і казала «Це він! Він!»
5 І згадав тоді Ісав, як був вигнаний із рідних місць і був вимушений іти до інших земель шукати собі хліба та поля, бо не міг більше лишатися вдома, а якби залишився, то спіткала би його кара страшніша.
6 І відчув праведник перед Богом біль у ту хвилину зустрічі, і думки його у серці його перемішалися, і біль його був, як уперше, і засуджував він дівчину у серці своєму за те, що так вона позбавила його долі в рідних місцях,
7 і вважав її винною, і не зважав на муки її,
8 та Ясний відкрив уста свої та промовив до нього: «Підійди і спитай!», і він підійшов.
9 Коли підійшов Ісав до неї, то впізнала вона його у серці своєму, а він із відразою вимовляв докори. Тоді вона відповіла: «Облиш докори, що їх і вогонь Шеолу не зміг затьмарити»,
10 та продовжила вона: «Ось я вирішила твою долю з легкої руки, а ти вирішив мою, і обидва ми страждали та страждаємо, і кара моя співмірна із провинами моїми, але прийшов ти і катуєш мене ще більше.
11 Чи бачиш ти лапи ці, що лізуть із мого серця? Це чорна павуча безжальність, що я породила, і що її ти присудив мені, і що я терплю всі ці роки, не бачачи світла у цій печері, і тяжкі муки мої.
12 Але твоє нещастя було недовгим: доки ти не побачив мене знову та не згадав, жив ти у достатку, коли прийшов до землі, де зараз дім твій, маєш ти нову кохану та дітей від неї. Що було зі мною там, у тім світі, то є таємниця для тебе, та ти бачиш, що коїться зі мною тут, і всі ці роки мої кари не припинялися.
13 І знаю я тепер ціну своїм учинкам у твоїх очах, і каялася я, і молила Всевишнього, аби ти спустився суди до мене та побачив, і ти спустився та побачив. Але я каралася і караюся сумлінням своїм, і цією безжальністю, що ти присудив мені, і тут я бачу твій біль, і бачу я знову тебе, щоби просити тебе».
14 І впала вона тоді на коліна перед ним, як перед царем, і склала молитовно руки, прохаючи у нього пробачення та розрішення мук.
15 Тоді щирий жаль пройняв серце Ісавове та стало йому шкода, і побачив він ті страшні лапи, що рвали плоть дівчину і побачив, що її сумління було для неї найстрашнішою мукою, і почав думати, що вона відстраждала своє.
16 І сказала тоді знову дівчина: «Це була дурість моя, дурість, що вершить людські долі. Та не знала я тоді, яким страшим був мій злочин, а нині пізнала.
17 Чи можна карати вічністю за муки минущі, за молодецьку дурість, яка минула згодом? Страшна провина, та кара ще страшніша, як триватиме вона вовіки»
18 І поклав тоді Ісав руки їй на голову та на ліве плече, і сльози потекли з його очей, він згадав, як колись любив її, і сповнився поваги до її горя та покаяння її.
19 Промовив Ісав: «Будь вільною! Виплакана провина твоя, вистраждана провина твоя, тобі не місце більше тут».
20 Тоді зігнулася дівчина від болю ще більшого та закричала, і вирвався з її спини, де серце, великий павук і поліз стінами догори та зник у темені; а на спині дівчини залишилася велика відкрита рана, що почала загоюватися поступово,
21 і промовила вона: «Розрішення болючіше за тривалі муки, та більше не буде їх, і я можу відійти до інших світів».
22 Ісав спитав: «До яких світів відійдеш ти тепер?»
23 Відповідь була: «До тих, де перебуває твоя ласка. Поєдналися ми раз і більше не розійдемося, а кожен із нас живе часткою своєю в іншому, де може бути пекло, а може бути рай, бо кожен із нас живе не лише для себе, а й для інших» –
24 і по слові цьому ніби загорілася вона жовтим вогнем і не кричала вона від болю, і згоріла дотла із посмішкою на вустах, і знав Ісав, що то був благодатний вогонь, що звільнив її з кайданів цього страшного місця, та що знайшла вона собі інший притулок.
25 І печера перестала бути страшною та червоною, і стала вона привітнішою та звичною, а коли вийшли вони з печери, то побачили, що на небі сонце і погода, яка буває восени, і проросли деінде трави, а нечистоти перетворилися на заболочені води.
26 І сказав тоді Ясний:
«Ти звільняєш не лише грішників у очах твоїх,
А й себе ти звільняєш від мук,
27 Подивись на ці трави та води, на небо подивись –
Чи не кращим став твій власний світ, коли ти відпустив злість?
Відчуй цю свіжість і ніжність, хоч і осінню,
28 Що здається у порівнянні з минулим пеклом раєм,
Чи не краще, коли світ такий? І чи не розумні слова були тієї дівчини
І чи не повчатимеш ти їм дітей своїх?»
29 Тоді Ісав відповів Ясному: «Істину, істину ти говориш, що світ став кращим тепер усередині мене самого, і легше мені ходити цими землями, і легше дихати, і серце радіснішим стало.
30 Тоді Вісник відкрив уста свої та сказав: «Але постривай ти ще, не все ти бачив у цій безодні своєї душі, не всіх іще розрішив, і чи зможеш винести останні вироки?» І цього разу не був такий певний Ісав у передбаченні дій своїх,
31 і засумнівався він у серці своєму у праведності своїй.
32 І пішли вони далі, у гори, поблизу заболочених вод.

IV

1 Там знайшли вони двох, що їх побивали потвори чорні, та кололи їх, і рвали на шмаття, і вони знову зросталися, щоби знову їх катували;
2 і були вони на березі великого затхлого озера, та муки їх були жорстокі та нескінченні.
3 А трохи далі стояли ще потвори та насміхалися над одним із нещасних, кажучи: «Де гординя твоя, де?»
4 Тоді Ісав упізнав у одному з грішників свого вчителя, що вчився він у нього грамоти ще у дні юности своєї та Закону.
5 Тяжкий жаль пройняв серце Ісавове та Ясний промовив до нього: «Ось той, кого ти ненавидів давно за пиху його та жорстокість його, і дурість його, і марнославство його; ось він катується, ось він побиваний темними та сміються над ним, і чи промовиш ти до нього слово?»
6 Ісав відкрив уста свої та сказав до вчителя свого: «Де гординя твоя, де?»
7 А була його найбільша образа, коли він переміг у суперечці вчителя, а той не визнав його правоти, та висміяв його перед іншими, і карав, бо був зачепив Ісав його гордість і виявив нерозумство його та незнання у Законі його.
8 Тоді нещасний відповів Ісаву: «Де гординя моя, де? Жорстоко покараний я за те, чого не маю більше та продовжую страждати нині, а нерозумства свого я позбувся нині»
9 І сказав Ісав йому: «Чи визнав ти свою глупоту? Чи визнав ти, що кари твої на мене були неправдиві, що лише заради себе ти викривив слово та правду?»
10 І відповідь була «Так. Так, а що більше того – те від лукавого. У смиренні я, і побивають мене, і ріжуть, і деруть тельбухи мої, аби я потім знову зростався та був покараний знову. І тяжка мука моя, тяжка розплата за гордість перед невинними і правими, тяжкий гріх є пригнічувати правих заради власного добробуту та становища; адже боявся я за себе і тому осудив тебе,
11 і ніщо людське не було чуже мені, і тяжко я караюся за своє людське, і волаю до тебе у поросі під ногами твоїми».
12 І зважив Ісав на те слово, що визнав учитель його правоту, та що розкаявся він, та що мука його була тяжка.
13 І спитав Ісав у Вісника: «А цей другий, хто цей другий, що заслужив на те саме покарання?» І відповів Ясний із відразою: «Нехай сам за себе промовить він».
14 І відповів тоді другий: «Я – убивця брата твого, коли він іще був малий. Я прийшов до дому батьків твоїх по здобич і побачив він мене та почав кричати, а ти ховався тихо,
15 і боявся я, що він виявить мене, і я убив його каменем, і тому тут я увесь цей час».
16 Тоді Ісав промовив із болем у серці своєму і гнівом у серці своєму: «Ти убив дитину, коли вона видавала тебе?! О негіднику! Недостатня мука твоя! А коли би я не мовчав, то і мене би ти вбив, і пішов би я до Бога передчасно, коли був іще дитиною, і маєш ти вічно помирати та не вмирати за це!
17 Адже немає виправдання гріху такому, як убивство дитини, бо не може воно бути виправдане, і найгірший ти серед грішників.
18 Не за крадіжку суджу тебе, а за невинну кров, що не могла бути винною, і за те, що не дожив мій брат до діянь своїх добрих перед Господом, і залишишся ти тут навіки, і каратиме тебе сумління, і каратимуть тебе ці потвори, доки не настане останній день.
19 А цього, що гріх його менший значно, і що терпів таку саму кару, я відпускаю та прощаю нині, бо отримав він своє й одумався. Щодо твого діяння, то пізно тут уже схаменутися та каятися, хіба що на вічні муки свої власні!»
20 І відкрилося небо тоді ще більше сонцю, і сказав Ісав: «Гордість і неправда переде невинним – тяжкий гріх, але є такі, які не можна пробачити. І радію я у серці своєму, що лише один такий гріх я зустрів у житті своєму, бо про інші холоне серце в мене і думати».
21 Тоді учитель пішов на небо, а дітовбивця проваливзя під землю та полетіли під землю потвори за ним із лютим сміхом, і знав Ісав, що муки другого будуть вічні у серці його і перед Богом, якщо він йому не пробачить.
22 А людський суд того не може пробачити ніколи.
23 І стало зовсім видко у тих краях, і заболочені води очистилися, і виросли нові трави та квіти та легкий теплий вітер подув зі сходу, і та безодня очистилася і стала привітним образом земного раю, де немає муки та ненависти, а серце Ісавове зраділо, бо він здобув спокій, і більше не мучило його нічого всередині,
24 і він знав, що тепер чистіший він перед богом, бо не несе у собі гніву на тих, хто його не заслуговував, і на тих, хто відстраждав своє сповна.
25 Відкрив свої уста Ясний і промовив до Ісава:
«Сповнилася воля божа, сповнилася воля багатьох грішників,
сповнилося серце твоє радости,
26 І серце твоє наповнилося мудрістю, яку міг би передати дітям
І сам ти очистився, і став праведнішим перед Богом,
27 Бо не лише виконував приписи Закону видимі,
А з’ясував приписи невидимі та підкорився їм добровільно,
І тепер ти щасливий, що маєш жінку, дітей і достаток,
28 І що вороги твої прощені, хто заслуговував прощення твого,
І став ти праведнішим перед Богом у сто разів,
Бо що є сповнення Закону зовнішнє, коли залишилися вади внутрішні?
29 Істинно кажу тобі: якщо кладеш ти жертву, то згадай чи примирився із ворогом твоїм, що вартий він прощення, бо не тяжка провина його, і примирися з ним, якщо він не прощений, і лише тоді повертайся до жертовника; істинно, істинно кажу тобі, що пекло та Царство Боже усередині нас, і суд наш буде зважений Господом».
30 Тоді Ісав мовив: «Істину ти говориш і велика мудрість у словах твоїх; істинно це слова Божі, що їх укладає в нас Творець, і яким повинні ми слідувати добровільно, і яким повчати дітей повинні, бо не всі гріхи гідні вічного осуду, не всі провини тяжкі,
31 та є і ті, які лише Бог пробачити може, а не людина, що ходить у поросі під ногами Його».
32 І відповів тоді Ясний: «Ти здобув те, про що просив, і тепер ти очистився перед Богом, і здобули прохане багато ворогів твоїх, і здобули належне ті, кого ти не можеш пробачити, і ти матимеш, чому повчати дітей своїх і людей своїх, і друзів своїх, окрім Закону видимого, бо що є сповнення закону зовнішнє, коли залишилися вади внутрішні?»
33 І торкнувся Ясний серця Ісавового, і прокинувся він на ложі своєму, а десь недалеко була дружина його і спостерігала за ним, поки він спав, і як побачила вона, що прокинувся він, то кинулася до нього та почала цілувати руки його зі сльозами та словами «Що, милий, що?»
34 Тоді підвівся Ісав, поцілував жінку свою та покликав дітей своїх і писаря свого, бо хотів повчати дітей своїх, і щоби писар записав слова його, які чув він, і описав те, що бачив він у тій безодні, що була всередині нього, і яка розвиднілася та подобрашала.
35 І слухали його діти та жінка та дивувалися його словам і казали між собою, що дійсно то було від Бога.