ОБЩЕЛИТ.COM - ПРОЗА
Международная русскоязычная литературная сеть: поэзия, проза, критика, литературоведение. Проза.
Поиск по сайту прозы: 
Авторы Произведения Отзывы ЛитФорум Конкурсы Моя страница Книжная лавка Помощь О сайте прозы
Для зарегистрированных пользователей
логин:
пароль:
тип:
регистрация забыли пароль

 

Анонсы
    StihoPhone.ru



СЕЛО

Автор:
Автор оригинала:
НАТАЛИЯ МЕЙСНЕР
«Миколо! Вже сонце сiдае! Ти мабудь хочеш, усю роботу зробити сьогоднi, що будеш робити завтра?», - говорить Гнат своэму товаришу. «Ну ти завзятий хлопець! Подивитись на тебе, такий маленький, де сили береш?», - знову каже Гнат.
«Земля любить повагу до себе!», - вiдповiдае Микола. «Ну добре, давай вже кiнчати, а то насправдi пiзно!», - погоджуеться Гнат.
Обидва хлопцi, навоювалися з буръянами, аж спини мокрi! Вони залишають поле i йдуть до берега ставка. Роздягають усе и стрибають у воду. Вода лагiдна и прохолодна! Хлопцi пiрнають та плавають, радуючись як маленькi дiти! Змив з себе пилюку та втому, вони сiдають вечеряти.
«Подивимся, що тут Наталя поклала до сумки!», - говорить Гнат. Хлопцi розкладають усе, що позбирали вранцi для них жiнки.
Микола з Гнатом, товарiшують з малечку! Знають усе, один про одного! Вони завжди разом!
«Як добре, отак удвох, посидiти разом на березi ставка! Побалакати, щоб нiхто не втручався!», - вiдповiдае Микола. Сало, огiрки, ковбаса, варенi яйця, домашнiй хлiб, картопля. Яке все смачне, пiсля працi у полi! Слово за слово, бесiда затяглася! Сонце вже сiло, алэ хлопцi не поспiшають додому.
На ставку, починають квакати жаби. Мабудь дощ завтра буде!», - говорить Микола. «Нехай iде дощ! Це до врожаю!», - вiдповiдаe Гнат.
Зовсiм стало темно! Тiльки там, за кущами, чути коня, що пасеця коло берега. Вiн жуе траву, та бъе хвостом, вiдганяя вiд себе, надокучливих комарiв. З другого боку ставка, хтось iде! Хлопцi прислухаються! Разом впiзнають, старого сторожа Карпушу. Вiн такий старий, що сам не знае, скiльки йому рокiв. Маленький дiдок, завжди у кожусi, i лiтом i зимою, Карпуша грiе старi кiсточки.
«Здоровi Були! Хлопцi!», - озиваеця Карпуша. «Здоров! Карпушо! Сiдай з нами повечеряй, та розкажи нам яку-небудь байку!», - вiдповiдають хлопцi. Карпуша, з радiстю сiдае, та прикладаеця до сала та картоплi. «А що хлорцi, не бажаете випити бражки?», - питае вiн. «Як не хотiти! Тiльки де взятии?», - пожвавлюються хлопцi. Карпуша посмiхаеться, достае здорового кавуна i вiддае хлопцям. «Ти що Карпуша шуткуеш?», - посмiхаюця хлопцi. «Вчiться хлопцi, поки я живий!», - вiдповiдае сторож. «Вiдкрийте чопик та пийте!», - показуе вiн. «I насправдi, от так дивина! Вiк живи, вiк вчися!», - говорить Микола. Добряча бражка! Смакують хлопцi!
Лiтом - Карпуша працюе сторожем на баштани! Зимою - грiе кiсточки, на печi, коло бабки Оксани! «От послухайте! Як тiльки першi кавуни вызрiвають, у мене, ця бражка не переводиця!», - говорить вiн. «Отак хлопцi! Береш самий великий кавун, робиш у ньому дiрку, потовчеш трохи у серединi, та щiльно закриваеш! Через кiлька днiв, як тiльки кавуни починають стрибати по полю, бражка готова! Цiлий день Пий, та закусюй! Таку хитристь, ще мiй дiд робив, та мене навчив! А я вам розповiдаю, бо вже не довго менi, як тi кавуни, по полю стрибати! Пора i честь знать! Та i бабка моя, вiд мене вже стомилася!», - говорить Карпуша.
«Нi! Карпуша! Живи ще сто рокiв! Ще щось нам роскажеш!», - хором вiдповiдають хлопцi.
Захмелiв дiд вiд бражки! Усi трое закусювали, з ще бiльшим аппетитом! Слово за слово, вже и нiч на дворi! Весело хлопцям з Карпушою!
«А дiвчата гарнi Були, у старовиннi часи? Розкажи!», - просять хлопцi. Карпуша розповiдае, i те що було, i те чого не було!
Тим часом, над ставком, пiднiмаеться туман i поглинае усе навколо. Спочатку ставок, потiм кущi та коня, який спокiйно чекаe завтрашнього ранку. То тут, то там, стрикочуть коники у травi, а наша компанiя, нiяк не вгамуеця!
Розказуючи старовиннi байки, Карпуша заморився та задрiмав. «А згадуеш Миколо, як ми колись у дитинствi, у Карпушi кавуни крали?», - говорить Гнат. «Так! Згадую!», - смiеця Микола. Карпуша просипаеця, робить здивоване обличча, а сам насправдi добре знае, як хлопцi крали в нъого кавуни! Та щоб не розчаровувати, мовчить та посмiхаеця.
Микола розповiдае, як вони з Гнатом, робили здорового лука та стрiлу на канатику. Стрiляли по кавунам, ховаючись на межi, а потiм, тягнули здобич до себе. Обом було весело, що вони обдурили Карпушу, який мирно спав у курiнi. Та старого сторожа не обдуриш! Вiн на свoему полi знав усе! Скiльки у нього кавунiв, i хто на них зазiхае!
«Ну що хлопцi, давайте допьемо бражку i додому! Менi то нiчого, а вам до роботи завтра!», - говорить Карпуша. «Так! Жiнки, мабуть вже турбуюця про нас! - вiдповiдають хлопцi. Допивши бражку, усi збираюця розходитись.
«Ну бувай дiду! Стережи кавуни!», - говорять хлопцi дiду, i йдуть пiд берегом, додому. «Дивись Миколо! Вже i роса випала! Насправдi вже пiзно! Вiд туману, вже i коня не видно, коло берега!», - не вспiв сказати Гнат, як коняка раптом опинилась коло них. Хлопцi i кинь злякалися! Кiнь вiдскочив до води, а хлопцi, ледь не попадали в кущi. Прохолода пiднiмалася з води. Все живее, вiдпочивало вiд спеки дня.
Пiднявшись трохи от ставка, друзi побачили криницю. Старовинна криниця, копана ще прадiдами, мала цiлющу воду! Селяни цiнували стару криницю i брали воду, не зважаючи на далеку вiдстань вiд села.
«Ти памьятаеш, як ми називали криницю, коли були малi?», - питав Гнат. «Так! Ми називали ii - балакуча криниця!», - вiдповидав Микола. «Давай спитаем що небудь, вона завжди казала правду!», - запропонував Микола.
Хлопцi нахилилися i спитали, - «А скажи но нам криниця! Хто любить Гната?». Вона вiдповiдала, - «Ната! Ната!». Хлопцi смiялись та питали знов, - «А хто, товстiше за Миколу?». «Коло! Коло!», - вiдповiдала криниця. Хлопцi реготали, - «Хто любить бражку питии?» «Ти! Ти!», - смiялась криниця.
«А памъятаеш, як ми спускалися у криницю, щоб подивитися хто нам вiдповiдае! А замiсть того, хто вiдповiдае, ми бачили багато зiрок на небi!», - говорив Микола.
«Да! Як швидко минае час! Незабаром i нашi дiти повиростають, а ми будем такi старi, як Карпуша!», - погоджувався Гнат.
Десь там, на краю села, закричав перший пiтух! «Миколо! Як же добре на свтiи житии! Отак, завжди разом!», - говорив Гнат. «Так! Добре!», - вiдповiдав Микола.
Там, далеко за обрiем, вставало сонечко! Його ще не було видно, але вже сiрiло! Незабаром зовсiм буде видно! «Що тобi скаже Наталя?», - журився Микола. «Не турбуйся! Вона знае що ми разом, а коли ми разом, то це надовго!», - заспокоював Гнат.
Друзi обнялися i ввiйшли в село! Селяни помаленьку прокидалися. Десь гавкала собака! За парканом, корова просилась у поле! Пахло молоком та смаженими яйцями! «От так бражка, Карпушина!», - посмiхалися хлопцi.
-Ну бувай Миколо!
- Прощавай Гнате, побачимося завтра!
-Та не завтра а сьогоднi! Поспимо трохи, та й у поле!
Сонце вставало за горою! Прокидалися дорослi, дiти, дерева! Квiти i все живее, тiльки Карпуша спав, у своему кожусi! Сиве волосся вкрилося росою, вiд цього, вiн здавався ще старiшим, чим насправдi! Карпушi снилася Оксана! Молода, з чорними косами i бiлим як снiг обличчам! Все на свiтi змiнюеця, i краса i врода, i життя! Як не тяжко, а жити треба!

3 декабря 2004 г.



Читатели (22) Добавить отзыв
 

Проза: романы, повести, рассказы