ОБЩЕЛИТ.COM - ПРОЗА
Международная русскоязычная литературная сеть: поэзия, проза, критика, литературоведение. Проза.
Поиск по сайту прозы: 
Авторы Произведения Отзывы ЛитФорум Конкурсы Моя страница Книжная лавка Помощь О сайте прозы
Для зарегистрированных пользователей
логин:
пароль:
тип:
регистрация забыли пароль

 

Анонсы
    StihoPhone.ru



Всё под контролем. 1988 г.

Автор:
Всё под контролем. 1988 г.

Моя электричка, держащая путь в Лозовую, лихо подкатила к очередному полустанку. В окне нарисовался скучный пейзаж: сарайчик станции с многообещающим названием «Роздолля», обросший со всех сторон чахлыми американскими кленами и бурьяном, настолько промасленным и пропыленным, что походил скорее на какую-то театральную декорацию из крашенного картона, чем на поросль матушки-природы.
В полупустой вагон вошла троица селян: тридцати-тридцатипятилетние мужчина и женщина, мальчонка лет десяти-одиннадцати. Три свободных места оказались как раз около меня, и вошедшие расположились так, что мальчик с женщиной оказались напротив, а мужчина – рядом. Отдышавшись и рассовав свои баулы по углам, они неспешно повели беседу, используя исключительно украинскую речь. Женщина сказала:
– Кабанчика продамо за п'ятсот карбованців у Краснопавлівці. В цю неділю й продамо. Чого тягнути?..
– Ні, мамо, і не думайте – отозвался мальчонка, – треба почекати ще тижнів зо два. Кабанчик зараз у ріст пішов. Та й хліб у сільпо стали підвозити регулярно. Зараз ми його хлібцем підгодуємо, а потім за шістсот п’ятдесят у кооперацію здамо.
– Та, мабуть, і так, – включился в розговор мужчина. – Віддамо його, лобуряку, живцем за шістсот п’ятдесят карбованців, і мороки ніякої не буде – кому колоти, кому розбирати…
– А курок вже й годувати нічим стало, – продолжила разговор женщина. – Я хочу залишити п'ятьох. Навіщо нам більше? Га, Петрику?
– Та ні, мамо! – быстро отреагировал мальчонка. – Я вчора домовився з головним агрономом. Він обіцяв мішок кукурудзи вже лущеної за безцінок продати. Чи то за трояку, чи за п'ятірку… Сміх! Тому залишимо всіх дванадцять і другого півня у сусідів Гордієнків купимо. А яйця нам добрий прибуток дадуть. Та й батько менше горілки питиме. Буде яйця на мотоциклі у Харків на продаж возити. На мотоцикла п’яним не полізеш… Так, батьку?
Мужчина покряхтел, покряхтел, но вынужден был согласиться:
– Петро діло говорить… А я ще й подумав, що то за торба біля паркану стоїть з кукурудзяним зерном. А то, виходить, головний агроном прислав…
–Тю, зовсім забула сказати, – снова активизировалась женщина. – Дев’ятий канал погано став показувати. Треба, мабуть, знову Миколу Слуцького кликати. А він менше червонця не бере…
– Мамо, не треба передчасно непокоїтися, – сказал мальчик, положив свою ладошку на материнскую жилистую руку. – Спочатку я сам гляну. Може, штекер антенний розпаявся, розхлябався. А Слуцького ми завжди встигнемо покликати. Це ще той жук… Так, мамо, тато, це вже наша зупинка. Виходимо! Не баріться! Та не забудьте нічого, як останнього разу було – цеберку із вапном для білення під лавкою залишили…
– Та невже приїхали? – мужчина, приподнявшись, попытался обозреть проплывающую в окне платформу.
– А котра година, Федір? – спросила женщина у мужа.
– Десять хвилин на дев'яту.
– Не десять, а тринадцять, – констатировал мальчик, бросив взгляд на отцовские часы. –Хуткіше, хуткіше! Коли вже я вас привчу до дисципліни...

(Редакция 2016 года)



Читатели (136) Добавить отзыв
 

Проза: романы, повести, рассказы