Дотик... Тремтіння пробігло по руці, немов зграйка навіжених, мікроскопічних мурашок... Але я цього не помічаю... Мої очі немов прикуті до твоїх, і здається, їх неможливо відірвати... Все зникло навколо... У цьому світі існує лише цей дивний і неймовірно красивий погляд ... Рука наче живе своїм життям, ніжно гладить твою долоню... Яка ж у тебе шкіра - тепла, гладка, ніжна, до неї так хочеться доторкнутися губами... Твої очі все ближче і ближче... Вони заповнюють весь наш всесвіт ... У них є щось фантастичне... Зелень тропічного моря і доброта, яка може бути тільки у матері... Легкий дотик твоїх губ до моїх, що пронизує хребет... Я не дихаю ... Я жадібно відповідаю на поцілунок, намагаючись пізнати всю солодкість твоїх губ... Як приємно тебе торкатися... У твоїх очах пустотливі вогники, а губки розповзлися у щасливій усмішці... Я очманіло усміхаюся тобі у відповідь... Скільки ж я чекав цього поцілунку...? Здавалося, цілу вічність... Ми цілуємося знову... Жадібно і пристрасно, ніби це наш останній поцілунок... ...
Смерть прийшла з неба... Сліпучий спалах намалювал попелом обриси двох закоханих на стіні зруйнованого будинку - їх перший і останній поцілунок ...
Хіросіма 8:15 - 6 серпня 1945 ...
|